Історія Олексіївської школи

На початку 70-х років XIX ст.. в с. Олексіївка була побудована початкова трьохкласна школа. Школа була одна на декілька сіл: Олексіївка, Любо-Олексакдрівка, Раліївка, Морозово, Войково, Сухий Овраг. Побудована школа була за кошти громадського фонду і внески від батьків. В школі навчалось від 20 до 30 учнів, яких учив один учитель, який одночасно займався з трьома класами. Крім зарплати від земства вчитель отримував плату від батьків пропорційно кількості учнів.

В 1923 році відкрита початкова школа в с. Морозово в приміщенні садиби поміщиків Фузинських. В школі навчалось 24 школяра. В цьому ж році відкрита початкова школа в с. Сухий Овраг. З 1925 по 1935 роки була початкова школа в Любо-Олександрівці. В 1935 році переведена в с. Олексіївку.

Нове приміщення школи в с. Олексіївка побудовано в 1925-1927 роках. В школі працює 2 вчителя Салтановський Іван Тимофійович та його дружина Наталія Іванівна. Не минуло село страшна сторінка нашої історії - голодомор. Не минуло наше село страшна сторінка нашої історії - голодомор. За свідченнями очевидців - Непомящої Марії Іванівни, Головченко Марії, Бондаренко Марії Миколаївни, Кравцової Ольги Тимофіївни, Гончарук Валентини Зосимівни та ін. односельців - люди змушені були за ложку якоїсь юшки весь день працювати в колгоспі, непокірні каралися. За підрахунками в селі померло від голоду більше 50-ти чоловік. В 1932 - 1933 навчальному році взимку в школі варили їсти. Це була латура на молоці, яке давав колгосп. Мабуть тому в період голодомору в селі діти - школярі не вмирали.

Відірвала олексіївців від мирної праці друга світова війна, залишивши незібрану хліборобську ниву, пішли на захист рідної землі від ворога і селяни.

29 серпня 1941 року село Олексіївка було окуповано німецько-румунськими військами. За період окупації румуни били людей за невихід на роботу, за співання пісень, за непослух. Салтановського Івана Тимофійовича примусили організувати роботу школи. Були привезені книжки, одна сторінка була на румунській мові а друга - на українській. Книжки були прикрашені картинками. Перед початком занять всі учні школи шикувалися у великому коридорі перед іконою, що висіла на стіні. Один учень промовляв молитву, а інші слухали, в кінці молитви учні хором промовляли ,простягаючи вгору вперед праву руку.

 Потім строєм розходилися по класах. За невивчені уроки, погану поведінку ставили на коліна на горох, на кукурудзу, били вербовою лозиною по голих п’ятах... Коло школи ріс вербовий кущ і за лозиною ходив той, хто провинився, а потім нею і одержував покарання.

В такому режимі школа пропрацювала один рік. Після чого в приміщенні школи організували шпиталь для німецько-румунських вояків. Учні старших класів возили, пиляли і рубали дрова, а молодші учні підносили ці дрова до двох похідних кухонь.

Відступаючи із села, загарбники прив’язали вчительку Марію Степанівну до воза і повели із собою. В с. Ново-Українка один із селян, який знав, що вона вчителька, умудрився відв’язати її і наказав тікати степами. Вона повернулася в село, заставши вже радянських солдат.

28 березня 1944 року в ході Одеської наступальної операції військ 3-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ф.І.Толбухіна німецько- румунські війська були вигнані.

Відразу після визволення села розпочався ремонт школи . З 1 вересня 1944 року заняття в школі відновилися. Директором школи була Василенко Марія Василівна. В школі навчалося більше 500 учнів, більшість із них були переростки. Був один підручник на весь клас. Зошитів не було, писали на обривках газет, шпалерах, на чистих шматках від батьківських листів з фронту. Чорнила робили з червоного буряка, бузини. В школі грубки опалювались соломою. Всю школу прибирала і топила баба Сєня Санаторчук. В 8³⁰ скрізь було чисто і тепло по всіх класах.

Війна закінчилась, на фронтах загинуло багато олексіївців, вихованців школи. Серед них Прокопенко Микола Іванович. Захищаючи рідну землю, він обв’язався

гранатами і кинувся під фашистський танк. Посмертно йому присвоєно Героя Радянського Союзу.

Малецький Володимир Матвійович на стінах гітлерівського сховища викарбував вістрям багнета переможний напис.

Життя продовжувалось, село відроджувалось, діти і дорослі навчались в школі.

З 1948 - року школу очолює Руденко Аркадій Григорович.

З 1950 - директор Варецький Микола Павлович.

З 1953 -Беззаготій Сергій Петрович.

З 1955 - Якименко Гаврило Якимович. Був гарним господарем, за його керування в приміщенні школи зробили парове опалення. Значну увагу приділяв озелененню школи; діти садили дерева, кущі, зробили розбивку парка. Садили багато квітів.

За ініціативи директора школи силами батьків, учнів, жителів села на суботниках та недільниках було добудовано 2 корпуси школи. Школа стає десятирічкою з 1956 року.

В 1957 році школу очолює Дзензура.

В 1960 році в селі Сухий Овраг колгосп побудував добротну початкову школу з шести класних кімнат, за що колгосп "XVII Партконференція" було нагороджено Грамотою Міністерства народної освіти УРСР.

В 1962 - директор Курник Іван Петрович. В школі навчають учнів 9,10 класів професії тракториста. Заняття проводять фахівці - інженер-механік Гончарук Володимир Зосимович, а згодом Непом’ящий Анатолій Андрійович. Завдяки цим заняттям чимало випускників пов’язувало своє майбутнє життя з сільськогосподарськими професіями, залишаючись у селі. 320 учнів в 1962 році навчало уже 6 спеціалістів з вищою освітою.

За період з 1917 по 1963 роки із населених пунктів Олексіївка, Раліївка, Любо- Олександрівка, Войково, Морозово, Сухий Овраг 30 чоловік отримали вищу освіту, з них: вчителів - 7, інженерів - 5, наукових працівників - 1, фінансистів - 3, агрономів - 2, лікарів - 3, інших спеціальностей - 9.

В 1964 році директором призначають Нікітіну Раїсу Максимівну. За період директорування особливу увагу приділяла дисципліні як серед учителів, так і серед учнів. Активно працював батьківський комітет.

В 1966 - директор Андреев Іван Тимофійович.

В 1971 по 1980 роки - директор Цаєнко Іван Васильович.

В цей період  учні школи подорожують по історичним та пам’ятним місцям держави, відвідують Київ, Москву, Ленінград, Краснодон, Волгоград та інші міста за державні кошти.

Подією в селі стало зведення будинку культури, велика в цьому заслуга знаменитого голови колгоспу Тарана Михайла Семеновича. Молодь, школярі, всі жителі із задоволенням відвідували цей заклад, де кожен міг вийти на сцену із художнім номером, відвідати драматичний гурток, сільську бібліотеку, якою завідувала Білощук Надія Іванівна. Побудовано за кошти держави 2-х квартирний 2-х поверховий будинок для вчителів.

В 1976 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила медалями "Ветеран праці" вчителів школи Медведеву Килину Сергіївну, Озерову Надію Якимівну, Кошку Мотрону Порфирівну.

З 1980 року директором школи стала Бойко Т.Т. Активізувалася робота школи з трудівниками молочно-товарних ферм, майстерень. Вчителі читають лекції на різні тематики, а учні готують цікаві концерти та святкові "Вогники".

З 1982 - директор Гуменна Тетяна Яківна. Велику увагу приділяють військово- патріотичному вихованню.

З 1984 - директор Балбазан Анатолій Миколайович.

Вчителю географії Бойко Тамарі Трохимівні присвоєно звання "Відмінник народної освіти"

З 1986 року школу очолює Пашкевич Олександр Володимирович. У 1986 році починають будувати довгоочікуване приміщення нової школи на 320 учнівських місць. Будівництво йде не завжди задовільними темпами. Чим може йде назустріч будівельникам колгосп. Як і директор школи Пашкевич О.В., голова правління Сергій Григорович Подорожнюк живуть життям будівництва. Будівництво знаходиться під контролем адміністрації області, району, районного радіомовлення. Щоб швидше закінчити роботу приходять на об’єкт після уроків та у вихідні дні всі вчителі і працівники школи. Вони стелять підлогу, фарбують вікна, виконують посильну роботу.

10 жовтня 1988 року новобудова приймає в свої обійми дітей в світлі затишні

класи.

Нова школа відкрила і нові можливості для учнів. В школі прекрасна матеріальна база. Нові верстати, інструменти дозволяють учням сповна реалізовувати здібності в технічній справі, набувати навичок в роботі на токарному, свердлильному, фрезерному верстатах. Учнів навчає педагог Гриневич Антон Михайлович виточувати качалки, макогони, робити стільці, болти, гайки. Все це використовується в шкільному господарстві.

Суспільно-корисна праця вводиться в навчальний план. Учні проходять виробничу практику на молочно-товарних фермах, встаючи вдосвіта, в 4 години ранку, вони виконують обов’язки доярів, тваринників. Кожен учень отримував заробітну плату за день по 3 крб. 86 коп.

Відроджуються в школі традиції і звичаї українського народу. І вдається їм найбільше нагромадити цих знань завдяки встановленню тісного контакту із старожилами села: Непом’ящою Марією Іванівною, 1910 року народження, Мосійчук Лідією Ілларіонівною, 1927 р.н., Мосійчук Ольгою Павлівною, 1920 р.н., Сученко Поліною Іванівною, 1924 р.н., Мосійчук Людмилою Костянтинівною, 1929 р.н.

З 1995 року школу очолює Макрій Людмила Володимирівна.

1996 рік, це рік вимушеного, а часом і безпідставного скорочення штатного розпису, хронічної невиплати заробітної плати, відміни без відповідних рішень комунальних пільг педагогам та відпусток за свій рахунок.

Успіхи школи досягалися на ентузіазмі адміністрації школи, вчителів та всіх працівників школи. Фінансувалася лише виплата зарплати, інші видатки кошторисами не передбачалися.

Біда прийшла, коли вийшла з ладу система опалення. Коштів на її ремонт не було, ситуація склалася безвихідна ...

Та недарма кажуть, що не має безвихідних ситуацій, є люди, які не можуть знати вихід. Поінформували сільську раду, районну державну адміністрацію, відділ освіти. Разом і намітили шляхи для забезпечення ремонту. Голова райдержадміністрації А.М. Побережник, його заступник В.І. Кобус, сільський голова на той час М.С. Коломійчук запросили місцевих господарників фермерів і підприємців та порадилися щодо вирішення проблеми. І вихід знайшовся. Відгукнулися всі, ніхто не відмовив у допомозі школі.

Значну частку турбот взяв на себе В.І. Калашник - керівник олійножирового комбінату. Він забезпечив придбання всіх необхідних труб та регістрів для ремонту системи опалення школи. Транспортом для перевезення всього необхідно та будівельними матеріалами забезпечували ТОВ "Олексіївське" і Ісаївське ПТУ - 48. їх керівники М.І. Кравченко і В.Ю. Черненко відповідально поставилися до виконання обіцяного. Допомогли землекористувачі школі коштами і матеріалами. Це Дейнега М.В., Непом’ящий О.В., Михальченко М.В., Чорний О.В., Шабатура Л.Д.„ Шабатура В.Д., (МП "Послуга"), Галак В.М. Не залишилися осторонь і батьки наших учнів, допомагали по змозі.